Веселіше ;)

Рівно два тижні назад закінчився міжнародний фестиваль „Єден ствол“. Все відбулось наче в зоряному мареві. Ну чи то зараз так здається. Приїхали всі ті учасники, які й мали приїхати з 5 слов’янських країн. Почну від самого початку. Поспівавши у Львові на вулиці, зробивши документи на бандуру, купивши новий чохол до бандури та квиток до Чопа я нарешті сів у поїзд. Як завжди, туду-туду, тадам-тадам, кілкьа годин і я на місці — стратегічному об’єкті „Вокзал м. Чоп“, що  є крайньою географічною точкою України. З радістю зустрів усіх своїх дівчат з Києва, з якими ми творили українську групу (скупину – чех.). Трішки почекавши, ми сіли в потяг і за якихось кілкьа годин були вже в Словаччині (словаки себе називають словенами, а країну — Словенско), місто Чорне над Тисов. Пощастило, що нашій групі допоміг наш словен переїхати через кордон, поговорити з таможнею. Все відбулось без проблем ;)

Автор Фото — Йонаш (Чехія)

Далі було лише цікавіше. Почали обговорювати життя, минувшину і одна з дівчат (Оксана) — професійний астролог. Вона розказала, що по її прогнозу вона повинна щось собі витворити. Я ще пожартував, що у Львові докупимо їй костилі в разі чого. В місті Тренчин нас зустрів один з організаторів (Петр) і відвіз в мотель, де я наразі прожив 10 днів. Гарні краєвиди, чиста водичка, гірський вітер, цікава молодіжна компанія, неповторний проект — і мене, як людину близьку до Карпат занесло в Чехію в один район, де і є Карпати в Чехії! Називаються вони там Білі Карпати і територія носить назву Копаніци. Ну файно, шо Біг дав, те й приймаймо… Їхавши на фест, я думав що прийдеться там співати українських пісень, свою творчість демонструвати — ат ні, життє — то файний і великий урок… Прийшлось, та й з часом сам мав велике бажання грати і співати з усіма, зокрема з своїми дівчатами, яких прийшлось ще вчити співати там! Сама назва фестивалю говорить про те, що ми, слов’яни, є великим стовбуром прекрасного, сильного дерева і однією з ідей фестивалю було організувати і об’єднати нас — молодих, талановитих та амбіційних, які розмовляють різними мовами та несуть в маси свою автохтонну культуру.

Єден ствол відбувся. Я радий, що прийняв в ньому участь. Що ми там робили? Співали, грали, танцювали, ігрища влаштовували та дегустували карпатську природу та вітаріансько-вегетаріанську кухню під проводом словена Вільяма. Особисто я допомагав співати словену Мареку („В понделок дома нє будем“), білоруській скупині (пісня „О Баян“), чешській скупині (пісня на слова Яна Амоса Коменського та пісня „Мези горами“). Зі своєю групою виконували „Кину кужіль на полицю“, „Несе Галя воду“ та підігравав Олесі Сінчук з Києва в авторській композиції „Заповідник Всесвіту“ з Дім’яном з Білорусії і з цією ж Олесею Сінчук імпровізували, я зокрема грав на барабані. Окрім того я встиг вивчити кілька польських пісеньок. Чим можна продовжити? Ага. Про астрологічний прогноз. На другий день :) перебування на базі, моя україночка, яка собі прогнозувала біду зламала ногу і ще тиждень ходила і думала, що все гаразд і пройде. Оксаночці я б дав медаль за терпіння і диплом за талант, бо, не маючи музичної освіти витягувала дуже гарно партії в піснях. ДЯКУЮ!

Всі учасники

Все було: розповіді про історію і культуру копаніцьких поселень в Карпатах, і, до речі, старий копаніцький діалект я розумів без перекладу, а сучасну Чеську мову доводилось перекладати, чи просити людей говорити повільніше. З 25 квітня по 1 травня ми сиділи, і грали, відточуючи репертуар. Хоча скажу вам чесно — цього було мало! Далі був концерт в місті Злін, де я нарешті зустрів перших українців-емегрантів. Щиро дякували… Режисер Томаш Кочко в сценарій концерту поставив пісню Олеся Бердника в моєму виконанні „Україно моя“, яку до кінця підспівували всі учасники фестивалю, а хором польська скупина „Мембраса“. Потім ми переїхали ще в якісь міста, де нас добре приймали, вітали і частували. Потім була Остравська консерваторія, де відбувся гарний концерт, на жаль при малій кількості слухачів.

В місті Жешув (Польща) нас приймали на рівні міста і все було дуже й дуже добре. Що там? Погуляли, подивились на архітектуру, я пофоткав цікаві ідеї по роботі з деревом і нарешті після майже двох тижнів ближньої Європи ми переїхали до нас, у Львів. У Львові ми виступали на площі Ринок (сцена до дня міста). Сценарій той самий, але нарешті ми з полячечкою Ренією заспівали пісню „Ішло дівча лучками“. Від її вимови наших українських слів я просто кайфував. Ну що вам ше сказать? Медитував, займався йогою, покуштував дуже багато різних невідомих страв, подивився на квітники — моє велике захоплення, щось прикупив троха із квітів, а також отримав подарунки: диски, квіти і з Божою допомогою, не прощаючись (по-англійськи), я відбув в свої рідні Кулачківці. Про те чим я там займався розкажу у наступній статті. Дякую. Чекайте! ;)

З.І. Ілюстрація до анонсу про фестиваль цілком влучно передбачила заключний номер концерту проекту „Єден ствол“, де білоруси показували танцювально-містичний номер „Руни“. То була СИЛА! І є…