Дорогами українського кобзарства » З життя

Шлях істини, дорога до себе (віпассана)

Shkrum — Wed, 16 Dec 2009 13:02:59 +0000

Доброго здоров”я всім хто сюди завітав, і має можливість і бажання читати про моє життя і відношення до нього!

З 6 жовтня по 17-е, я перебував на базі туристичного дитячого табору “Салют”, що знаходиться в ближньому Підмосков’ї. А перебував я там з бажанням змінюватись і з давньою мрією - хоч трішки заспокоїтись! Спробую роз”яснити…і буквально зразу зможете перевірити мої слова!!!

Наша Слов”янська ментальність пов”зана з основним принципом – “рух – це життя” – з яким я повністю погоджуюсь, і стараюсь цьому принципу слідувати, але є ж різний рух…вперед,назад,тупцювання на місці, і ще багато всіляких варіантів… спробуйте поексперементувати – закрийте очі, і спокійно,без жодної думки,відчуйте і прослідкуйте хоча би 5 секунд за тишею,або хоча б за своїм диханням! думаю ви будете вражені,тому що на своєму досконалому організмі ви знайдете безформову частину,яка знаходиться приблизно на, чи десь в голові яка живе абсолютно автономно, і зовсім не слухається свого “хазяїна” – та так,це є ваш розум)

Якщо коротко пояснювати що я переживав, то не факт що ви хоча би щось зрозумієте! спробую якось по черзі…на шлях істини, в прямому розумінні цього слова, я став, як і кожна здорова людина, ще в підлітковому віці. Спочатку була родина і село де цінності були простими, але головне було не зашкодити собі і людям, потім Кобзарська школа, де вчили бути відданим Батьківщині і українцям, далі університет – час, коли треба було попробувати і відчути на практиці справжнє життя, і нарешті вільне життя – це власне, період мого пошуку правди, а після того як ти закінчуєш Виш - реально не знаєш що і куди (хоча перед тим, думав що вже дорослий)!!! …пройшло довгих п’ять років після університету, я встиг помандрувати, познайомитись з величезною кількістю творчих і духовних людей, людей різних національностей і світоглядів…і на початку цього року вперше почув слово віпассана…потім прочитав книгу Ларі Розенберга про все це,і вирішив для себе що треба спробувати на собі цю техніку!

отже, Віпассана (самопізнання) – це вид медитації, в основі якого лежить самопізнання,власне відчуття себе і всіх своїх емоцій,як негативних так і позитивних і нейтральних!ми сприймаємо світ через відчуття…і ідентифікувати ми можемо для себе: – добре, неприємне, або нейтральне відчуття! Окрім того, ще варто додати що ми весь світ сприймаємо через себе і саме ці відчуття, і ніяк по-іншому, ніяк і все! Ми переймаємось, турбуємось, хвилюємось по дуже і дуже “важливим дрібницям” – як хто з нами повівся, і що нам сказав! Виникає запитання, при чому тут Віпассана? і з чим її їсти?

на початку цього 10-ти денного курсу, який називається – рітріт, нас попросили зберігати тишу (благородне мовчання) цих самих 10 днів – ні знаками, ні письмово не спілкуватись, і виконувати все, що попросить вчитель (досить умовно, бо головним там є помічник вчителя, і весь курс ведеться по запису, з перекладом на російську мову), правда – добре годують, але й там були особливості…вегетаріанські, і ще попросили погодитись з проханням не вбивати, не красти, відмовитись від сексуальної активності, не брехати, не виходити за рамки території, віддати свій мобільний…уявляєте?!… і коли ми(людей було так з 100 чоловік), погодились, об”явили благородне мовчання, і почалась практика – перемішана з муками, терпінням, бажанням втікти і просто щось голосно крикнути! графік важкий, вдумайтесь:

о 4-ій – підйом,

о 4:30 - медитація в кімнаті, або в медитаційному залі,

о 6:30 – сніданок, відпочинок,

о 8-ій - спільна медитація в залі,

о 9-ій - медитація в залі, або в кімнаті (по бажанню вчителя)

в 11-ть - обід,відпочинок,

в 13-ть - медитація в кімнаті, або залі,

о 14:30 - спільна медитація,

о 15:30 - медитація в залі, або кімнаті(по бажанню вчителя)

о 17-ій - підвечірок (чай і фрукти)

о 18-ій - спільна медитація,

о 19-ій - бесіда вчителя,

о 20:15 - медитація,

о 21-ій - запитання до помічника вчителя,

о 21:30 - виключається світло!!

отаке монаше життя я спробував за цих 10 днів!

…отак все відбувалося, і все що потрібно було робити щоб стати вільним від страждань (бо страждання не вибирає ні національності, ні віросповідання, ні кольору шкіри, ні кількості прожитих років)!

хоч як вчитель не переконував,через перекладача, що це є нерелігійна організація, було зразу відчутно, що це вчення Будди і в принципі, сам вчитель не проти культу власної персони…тим не менше, грошей за це давати не треба було, хіба що після рітріту, і можна було для свого загального розвитку – попрактикуватись! Я щасливий від того, що я там був!

…пройшло вже 2 місяці з того часу як я був на тій медитативній практиці, життя відчутно не змінилось…та я залишаюсь вдячним тим людям, які організовують подібні курси саморозвитку! Дай пан Біг їм здоров’я!
продовжую свій шлях…вільного кобзаря, і точно знаю, ці знання – мені тільки допоможуть)

Це Бандура — Український Кобзаратор

G3D — Fri, 31 Jul 2009 21:03:24 +0000

Ну ось і звісточка із далекої-далекої Москви. На цей раз обрадую вас кількома фото із оригінальної фотосесії Віктора. Зустрічайте Українського Кобзаратора у циклі „Це Бандура“ ;)

Тут присутні як кольорові, так і чорно-білі фото, проте головне — те, що несе у собі кожна з світлин: часточка тепла і щирості душі!

Для перегляду фото клацніть по мініатюрі ;)

[View with PicLens]

Відео „Казав мені батько, щоб я оженився“ — Віктор Пашник

G3D — Thu, 11 Jun 2009 07:44:05 +0000

Представляю вашій увазі українську народну пісню „Казав мені батько“ у виконанні Віктора Пашника. Пісня записана на відео 25.05.2009 у мальовничому місті Коломия. Прошу відео:

Слова пісні для охочих:

Казав мені батько
(Щоб я оженився…)

Українська народна пісня

Казав мені батько,
Щоб я оженився,
По досвітках не ходив |
Та й не волочився. | (2)

А я козак добрий
Та й не волочуся,
Де дівчину чую,
Там нічку ночую,
А де молодички,
Там я і дві нічки.

Покіль не женився,
Потіль не журився
Ні ложкою, ні мискою, |
Ні третьою колискою. | (2)

А як оженився,
Так і зажурився
І ложкою, і мискою, |
Ще й третьою колискою. | (2)

Як прийшов у хату,
Одно каже: “Тату!”
Друге каже: “Папи!” [мелодія 2 такту]
Жінка каже: “Бери шапку, |
Тікай к чорту з хати. | (2)

Тікай к чорту з хати
У поле орати,
А я собі, молоденька, |
Піду погуляти”. | (2)

Веселіше ;)

Shkrum — Tue, 09 Jun 2009 14:05:35 +0000

Рівно два тижні назад закінчився міжнародний фестиваль „Єден ствол“. Все відбулось наче в зоряному мареві. Ну чи то зараз так здається. Приїхали всі ті учасники, які й мали приїхати з 5 слов’янських країн. Почну від самого початку. Поспівавши у Львові на вулиці, зробивши документи на бандуру, купивши новий чохол до бандури та квиток до Чопа я нарешті сів у поїзд. Як завжди, туду-туду, тадам-тадам, кілкьа годин і я на місці — стратегічному об’єкті „Вокзал м. Чоп“, що є крайньою географічною точкою України. З радістю зустрів усіх своїх дівчат з Києва, з якими ми творили українську групу (скупину - чех.). Трішки почекавши, ми сіли в потяг і за якихось кілкьа годин були вже в Словаччині (словаки себе називають словенами, а країну — Словенско), місто Чорне над Тисов. Пощастило, що нашій групі допоміг наш словен переїхати через кордон, поговорити з таможнею. Все відбулось без проблем ;)

Автор Фото — Йонаш (Чехія)

Далі було лише цікавіше. Почали обговорювати життя, минувшину і одна з дівчат (Оксана) — професійний астролог. Вона розказала, що по її прогнозу вона повинна щось собі витворити. Я ще пожартував, що у Львові докупимо їй костилі в разі чого. В місті Тренчин нас зустрів один з організаторів (Петр) і відвіз в мотель, де я наразі прожив 10 днів. Гарні краєвиди, чиста водичка, гірський вітер, цікава молодіжна компанія, неповторний проект — і мене, як людину близьку до Карпат занесло в Чехію в один район, де і є Карпати в Чехії! Називаються вони там Білі Карпати і територія носить назву Копаніци. Ну файно, шо Біг дав, те й приймаймо… Їхавши на фест, я думав що прийдеться там співати українських пісень, свою творчість демонструвати — ат ні, життє — то файний і великий урок… Прийшлось, та й з часом сам мав велике бажання грати і співати з усіма, зокрема з своїми дівчатами, яких прийшлось ще вчити співати там! Сама назва фестивалю говорить про те, що ми, слов’яни, є великим стовбуром прекрасного, сильного дерева і однією з ідей фестивалю було організувати і об’єднати нас — молодих, талановитих та амбіційних, які розмовляють різними мовами та несуть в маси свою автохтонну культуру.

Єден ствол відбувся. Я радий, що прийняв в ньому участь. Що ми там робили? Співали, грали, танцювали, ігрища влаштовували та дегустували карпатську природу та вітаріансько-вегетаріанську кухню під проводом словена Вільяма. Особисто я допомагав співати словену Мареку („В понделок дома нє будем“), білоруській скупині (пісня „О Баян“), чешській скупині (пісня на слова Яна Амоса Коменського та пісня „Мези горами“). Зі своєю групою виконували „Кину кужіль на полицю“, „Несе Галя воду“ та підігравав Олесі Сінчук з Києва в авторській композиції „Заповідник Всесвіту“ з Дім’яном з Білорусії і з цією ж Олесею Сінчук імпровізували, я зокрема грав на барабані. Окрім того я встиг вивчити кілька польських пісеньок. Чим можна продовжити? Ага. Про астрологічний прогноз. На другий день :) перебування на базі, моя україночка, яка собі прогнозувала біду зламала ногу і ще тиждень ходила і думала, що все гаразд і пройде. Оксаночці я б дав медаль за терпіння і диплом за талант, бо, не маючи музичної освіти витягувала дуже гарно партії в піснях. ДЯКУЮ!

Всі учасники

Все було: розповіді про історію і культуру копаніцьких поселень в Карпатах, і, до речі, старий копаніцький діалект я розумів без перекладу, а сучасну Чеську мову доводилось перекладати, чи просити людей говорити повільніше. З 25 квітня по 1 травня ми сиділи, і грали, відточуючи репертуар. Хоча скажу вам чесно — цього було мало! Далі був концерт в місті Злін, де я нарешті зустрів перших українців-емегрантів. Щиро дякували… Режисер Томаш Кочко в сценарій концерту поставив пісню Олеся Бердника в моєму виконанні „Україно моя“, яку до кінця підспівували всі учасники фестивалю, а хором польська скупина „Мембраса“. Потім ми переїхали ще в якісь міста, де нас добре приймали, вітали і частували. Потім була Остравська консерваторія, де відбувся гарний концерт, на жаль при малій кількості слухачів.

В місті Жешув (Польща) нас приймали на рівні міста і все було дуже й дуже добре. Що там? Погуляли, подивились на архітектуру, я пофоткав цікаві ідеї по роботі з деревом і нарешті після майже двох тижнів ближньої Європи ми переїхали до нас, у Львів. У Львові ми виступали на площі Ринок (сцена до дня міста). Сценарій той самий, але нарешті ми з полячечкою Ренією заспівали пісню „Ішло дівча лучками“. Від її вимови наших українських слів я просто кайфував. Ну що вам ше сказать? Медитував, займався йогою, покуштував дуже багато різних невідомих страв, подивився на квітники — моє велике захоплення, щось прикупив троха із квітів, а також отримав подарунки: диски, квіти і з Божою допомогою, не прощаючись (по-англійськи), я відбув в свої рідні Кулачківці. Про те чим я там займався розкажу у наступній статті. Дякую. Чекайте! ;)